ДНЗ№ 22 Радість м. Луцьк

 МУЗИЧНІ ІГРИ ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ Теоретичний рівень
Здавна музику визнавали важливим засобом формування особистісних якостей людини та її духовного світу. Сучасні дослідження переконують у тому, що музичне виховання має непересічне значення у загальному розвитку дошкільника і творчому зокрема.
Серед видів мистецтв музика є своєрідним «онтогенетичним приматом». Іманентність музики в духовній суті дитини виражається в тому, що музика викликає у неї емоційні реакції ще у пренатальний період і раніше за інші види мистецтв стимулює найперші творчі прояви малят через маніпулювання звуками. Музика для дитини «не буває чимось ізольованим і відокремленим, вона завжди є часткою її життя», полем оптимізації позитивів особи. Музична творчість є доступною для всіх дітей, а не лише для обдарованих. І «раннє залучення дітей до творчої, а не тільки «сприймаючої» діяльності дуже корисне для загального художнього розвитку, цілком природне для дитини і цілком відповідає її потребам і можливостям». Помічено, що природа художньої творчості є близькою природі гри. Із синкретизму гри «проростають усілякі види художньої діяльності дитини та її залучення до різноманітних видів мистецтв». І найбільше це стосується відношень гри і музики. Й. Хейзинга довів: в основі будь-якої музичної діяльності лежить - гра, незалежно від того, чи «служить вона розвазі й радості, чи прагне виражати високу красоту, чи має священне призначення». «Музика є найчистішою і найвищою демонстрацією самої людської ігрової здібності». Ще у часи Й.-С. Баха та В.-А. Моцарта музика вважалася найшляхетнішим засобом дозвілля та «найбільш творчим» з будь-яких умінь.
Вирази типу «грати роль», «гра на інструменті», «грати» образами, емоціями, моделями свідчать про глибоке взаємопроникнення наведених понять. Окрім семантичного зв'язку їх наближує й те, що «обидва види діяльності здійснюються вільно, без примусу, спонуковані вдоволенням, яке викликає процес діяльності» і наявність особливої психічної установки, за якою учасник процесу перебуває водночас у двох вимірах - ре¬альному й умовному, уявлюваному. Гравець водночас і вірить, і не вірить у реальність подій, водночас існуючи серед звуків у реальних акустичних умовах і серед композицій уявних образів, вражень. Цей самий феномен притаманний сюжетно-рольовим іграм дітей і навчально-професійним іграм дорослих - імітаційним, діловим, організаційно-діловим.

Співвідношення творчості і гри у музиці є специфічними. Якщо творчість спрямована на отримання нового продукту, а гра є, швидше, процесом, рухом, вдоволенням експериментами, діями за певними правилами, що не можуть бути відрежисованими до абсолюту (здебільшого тільки у смисловому та емоційному плані) і не обтяжливими метою як потребою, то творча музична гра - це поєднання процесу спрямування до мети з продуктивним результатом на основі відносно нового способу ведення дій. У такому розумінні гра стає продуктивною діяльністю, яка виражається у створенні нової емоційно-дійової периферії центрального музичного образу чи події. Творчість у грі сягає глибини і повноти музичного явища. Гра є формою творчості.
Музична творча гра - синтетична діяльнісна мо¬дель, в якій всі провідні види діяльності (гра, навчання, праця, спілкування, експериментування) інтегруються для спрямування особистості на досягнення нового прогресивного результату. Ця модель є таким навчально-виховним процесом, де звичайні завдання стають творчими завдяки множині можливих ролей та функцій, ігрових дій та подій, і що має численні шляхи спрямування до мети.
Музичні ігри мають підстави розглядатися у межах цілеспрямованого естетичного виховання як прадіяльність.
Будь-яке творче завдання в музичному мистецтві дитина сприймає як гру. Діалектика музичної грі полягає в тому, що за її очевидною розважливістю забавлянням, утішністю лежить сувора підпорядкованість запрограмованому педагогічному задуму, про який дитина може не знати й не здогадуватися. Вона грає з радістю, творячи від душі. Педагогу ж відомо яким цілям служить кожен елемент ігрових завдань яких дій можна чекати від представників кожної вікової групи, як подавати музичний матеріал у вигляд ігор, як організувати процес ігрового спілкування і як послідовно нарощувати складність рекомендованих вправ, щоб створити умови для появи нових творчих ідей. Спрямована таким чином у навчально-виховне русло гра допоможе дитині пережити в дії нові поняття, а не заучувати їх у вигляді готових формулювань, закріпити їх і забезпечити готовність до впровадження у різноманітні творчі справи. Значущість гри у досягненні творчого рівня навчальної, виховної й розвивальної мети визначається доцільністю її використання.
Питання вивчення можливостей музичної гри у навчально-виховному процесі вивчали Г. Богіно, В. Верховинець, Н. Ветлугіна, Н. Вишнякова, Т. Жда-нова, А. Зіміна, О. Лобова, В. Підвала, Г. Ригіна, О. Ростовський, В. Сухомлинський, М. Чистякова, О. Юдіна тощо. Вони дослідили позитиви гри у му¬зичному сприйманні, навчанні, виконавській діяльності та імпровізації. Спроби класифікувати музичні ігри здійснили Н. Ветлугіна, Т. Вількорейська, А. Зіміна, О. Ростовський. Однак музичні ігри в системі не досліджувалися, не існує більш-менш розробленої класифікації музичних ігор (це спробував зробити автор статті - М. Шуть). Предметно не вивчався і творчий компонент музичної гри, що й зумовило вибір теми цієї статті.
Музична творча гра сприяє розвитку психофізіологічної, соціально-аксіологічної та діяльнісно-компетентнісної сфер дитини.
1. Музична гра сприяє системному розвитку психологічного комплексу дитини, як-от: сприймання, відчуття, увага, уява, пам'ять, мислення і зокрема:
• емоційно-почуттєвого компонента, бо змістом музичного мистецтва є людські емоції, настрої, почуття, які відображаються завдяки специфічним музичним виражальним засобам (ритм, лад, гармонія, темп тощо). Музичне пізнання - це завжди емоційно-коунікативне пізнання, що веде до соціалізації дитини; 
• інтелектуально-розумового компонента, бо емоції є енергетичною базою розуму та атомним матеріалом розбудови інтелекту (операційно-функціонального, просторового, діалектичного, системного мислення). Інтелект слідує за емоційно-дійовим переживанням.
2. Музична творча гра у соціально-аксіологічній сфері виконує різнобічні освітні та виховні функції, чи не найголовнішою з яких виступають мотиваційно-потребнісна (у ній відбувається первинна емоційно-дійова орієнтація у смислах людської діяльності) та етико-естетична (виховання у дітей інтересу до різновидів художньо-естетичної діяльності, естетичних потреб, формування естетичного смаку, ціннісного ставлення до навколишнього світу, людини та продуктів її творчості).
Суттєво важливим є те, що в дитини виникають і нові за змістом мотиви діяльності та пов'язані з ними завдання, і те, що у грі виникає нова психологічна форма мотивів. Гіпотетично можна уявити собі, що саме у грі відбувається перехід від безпосередніх бажань до мотивів, що мають форму узагальнених намірів, які перебувають на межі свідомого.
Будь-яке творче завдання в музичному мистецтві дитина сприймає як гру. Діалектика музичної гри полягає в тому, що за її очевидною розважливістю, забавлянням, утішністю лежить сувора підпорядкованість запрограмованому педагогічному задуму, про який дитина може не знати й не здогадуватися. Вона грає з радістю, творячи від душі.
Музична творча гра є ефективним засобом залучення дітей до соціокультурних скарбниць. Вона є мистецтвом людського пізнання себе у середовищі, де звучить «музика». Гра не лімітована у постачанні вражень, думок, еталонів, емоцій, запитань, проблем, способів їх вирішення, у створенні умов для прояву активності творчих сил дитини, а тому ніколи не перетвориться на іграшку з вичерпаним потенціалом. Завжди наявний «зазор» між правилами, нормами і можливостями креативних ходів та нестандартної поведінки дозволяє грі бути домінантою навчання художньої творчості, а дитині ставати творцем «усіляких, у тому числі естетичних цінностей». Проникаючи у світ мистецтва і творчості за допомогою гри, дитина набуває умінь творця (той, «хто створює гармонію і красу», В. Распутін), отримуючи задоволення від гри власних духовних сил, виражаючи їх по-своєму, втілю¬ючи естетичне ставлення до середовища і об'єктивно та суб'єктивно. Отже, справді створює нову естетичну реальність. 
Музична творча гра сприяє національній ідентифікації молодого громадянина України, через залучення до музично-естетичної спадщини рідного народу і творчих продуктів, що увібрали в себе його музично-естетичний та ігровий генотип (сукупність спадкових музично-інтонаційних структур, - елементів змісту та засобів художнього вираження). 
3. Музична гра як засіб розвитку діяльнісно-компетєнтнісної сфери дитини має невичерпне значення насамперед через базування першої на теренах провідного виду діяльності дошкільника. Музична гра:
• об'єднує в собі всі види і музично-естетичної діяльності (слухацьку, виконавську, імпровізаційно-композиторську) і різновиди видів мистецтв (музика, спів, хореографія, театр (інсценування, драматизація), поезія, живопис), а також мовну, словесну творчість;
• гармонічно поєднує різнобарв'я форм залучення дитини до музично-естетичної діяльності, а саме спів, слухання музики, гра на дитячих музичних інструментах, музично-ритмічні рухи, інсценування піс¬ні, вокальна, інструментальна чи танцювально-образна імпровізації (як прояви творчості);
• якнайкраще сприяє ампліфікації всіх знань і уявлень про навколишній світ та діяльнісно-практичні компетенції дитини. Ігри мають невичерпне поле для постановки і розгортання проблемних завдань, пошукових ситуацій і проблемності взагалі, розгляд яких можна запропонувати як під безпосереднім керівництвом музичного вихователя, так і під час самостійної музично-естетичної діяльності.


Методичний рівень
Музична гра, яка спрямована на розвиток творчих здатностей дитини, потребує особливої підготовки музичного керівника, якому доведеться ефективно проявляти музичну компетентність - спеціальні музичні уміння і навички, як-от:
* уміння фати на музичному інструменті;
* уміння інтонаційно чисто, доцільно виразно й образно (без зайвих тембральних «прикрас») виконати вокальний матеріал гри;
* уміння організувати музично-ігровий процес як музично-естетичний;
* уміння керувати мікропроцесами музичними засобами (акценти, уповільнення чи пришвидшення темпу, динамічні відтінки тощо), в тому числі і через те, що руки і голос зайняті виконанням стратегічних завдань.
Одна з нагальних потреб музичного керівника є необхідність засвоїти потрібний музично-ігровий матеріал, тобто:
* знати, яке місце посяде конкретна музична гра в загальному педагогічному процесі; 
* передбачати рівень фізичного, інтелектуального та емоційного розвитку учасників ігрового процесу (виходячи з вікових можливостей аудиторії);
* підготувати необхідні матеріали (реквізит, атрибути, інвентар, обладнання) та навчитися ними вправно і доречно користуватися;
* створити і вивчити схему-інструкцію впровадження гри (визначити найдоцільніший алгоритм проведення її);
* установити моделі найдоцільніших мовних побудов (викладення правил, умов, заперечень), і без зайвих витрат (часових, змістовних, розумових, емоційних) вміти їх донести до учасників ігрового процесу;
Ще однією нагальною потребою музичного керівника є напрацювання комплексу необхідних умінь щодо організації безпосередньо ігрового процесу. Дослідження доводять, що саме такі уміння не визнаються вихователями як провідні, через що гра втрачає свій енергетичний потенціал, а може і не сколихнути дитину. До цієї групи умінь ми зарахували такі уміння:
• підготовити сценографію гри (встановлення в ігровому просторі (залі) місць ведучого чи керівника, гравців, команд, журі, асистентів у кожному ігровому епізоді; місцерозташування потрібного ігрового реквізиту та місце його дислокації після гри);
• дібрати допоміжні і, головне доречні, прийоми тонізації, активізації та релаксації аудиторії у таких ситуаціях, що виникли унаслідок некоректного планування гри або впливу інших непередбачуваних факторів (емоційний стан, сонячна активність чи погодні умови тощо);
• коректно проголосити гравців-переможців і знайти та відзначити позитиви в ігрових діях переможених (можливий варіант: у заключній фазі гри встановити нові близькі і бажані перспективи для учасників ігрового дійства);
• залучити до ситуації, що виникла, з резервно¬го банку ігроматеріалів допоміжні ігри (споріднені чи близькі до вживаної), лічилки для набору грав¬ців чи команд, реквізит, засоби заохочення до гри (в тому числі варіанти «нематеріальних» призів).
З огляду на викладене зауважуємо, що палітра музичної творчої гри не може врахувати всіх можли¬вих перипетій, ситуацій, ходів, рішень, можливостей, вчинків і навіть результатів конкретно обраної гри. Бо кожен фрагмент такої пронизаний непередбачуваністю, новизною, причому і для дітей, і для вихователя. Інакше останній починає потерпати від репродуктивного застою, що може призвести до «професійного вигорання».
Практичний рівень
Беремо творчу музичну гру М. Шутя «Каруселі» («Ми кататися хотіли, на конячку верхи сіли, і поїхали, і поїхали...») і далі пункт за пунктом, позиція за позицією наведеного методичного рівня адаптуємо цей матеріал. Тобто навчаємось грати на музичному інструменті; співати інтонаційно чисто, доцільно виразно й образно. Звертаємо увагу на те, що наші «каруселі» красиві, а тому наші рухи будуть вправними, вони не відстануть від темпу і ритму каруселі (рух каруселі показують обертанням кулачків перед собою). А на обличчях ми намагатимемося відобразити щасливі почуття тієї дитини, «якій подобається кататися на каруселі».
Далі надбаємо умінь керувати мікропроцесами музичними засобами. Наприклад, у такий спосіб: «Прислухайтеся до каруселі: коли вона почне уповільнювати хід (чи пришвидчувати) - то і ви не вагайтеся!». Аналогічно готують дітей до залучення у гру динамічних відтінків (наприклад: «Каруселі далеко чи близько?», «Каруселі стомилися, а може готуються спати? Чи радіють і мають бажання бігати ще?»).
Музичними акцентами є акорди на запитання ви¬хователя «Всі сіли?» і відповідь «Так!!!» (діти відповідно реагують оплесками).
На приспів (повторюється мелодія заспіву) вико¬нують відповідні до встановленого засобу руху образ¬ні рухи.
Далі діяти аналогічно до попереднього.
Допоміжними творчими елементами гри можуть стати: добір дітьми для наступних куплетів нових «карусельних засобів» (оленя, ракети, машини, ковдри, літака тощо). Дійові прояви відбуваються за обраним засобом. Можливі допоміжні сюжети: «Як машина їде на гору?», «А з гори?», «А праворуч?» тощо. Або: «Поміркуйте, куди ми хочемо полетіти на ракеті?», «Які є бажання?», «Починаймо рахувати!». До речі, «літати» можна на місці, по вказаній території чи по всій залі.
А ще «каруселі» можуть скрипіти (художньо, різко, високими звуками, низькими, оригінально). А ще їх можна «будувати» із себе (із дітей).
А ще можна залучати певний реквізит... і так до нескінченності!
Ну як вам можливості всього однієї творчої музичної гри? І чому у мене, дитячого композитора, музичні керівники запитують: «А що є у Вас новенького?».